Розроблена Марією Монтессорі теорія індивідуального виховання, де інтегровано дані багатьох суміжних наук, — є об’єктом зацікавлення теоретиків і практиків протягом усього ХХ століття. Дидактичний матеріал Монтессорі не є загальноприйнятим навчальним обладнанням. Його роль суто внутрішня: допомагати «самобудівництву» дитини та її духовному поступу. Дітям подаються зовнішні стимули, які привертають увагу й спонукають зосереджуватися з власної волі, а не з ініціативи педагога. Саме така свобода вибору необхідна їм для подальшого розвитку.

       В основу Монтессорі-матеріалу покладена концепція активної особистості, яка розмірковує, спілкується й розвивається через реакції, зумовлені систематичним впливом. Всі предмети її дидактичного матеріалу ретельно апробовані серед дітей на придатність для самостійних повторних вправ. Вони цілком задовольняють реальні потреби дитини і враховують її здібності.
Марія Монтессорі дотримувалася таких принципів у створенні і використанні дидактичного матеріалу:
       -  значущість його для дитини;
       -  ізоляція труднощів, тобто доступність для маніпулювання;
       -  поступове ускладнення і виправлення за дизайном і способами дій;
       -  можливість додаткової підготовки до подальшої роботи з ним;
       -  абстрагування від початкових функцій.

       М. Монтессорі говорила «МАТЕРІАЛ ЦЕ НЕ ІГРАШКА, А ПІЗНАННЯ СВІТУ».
       Розвивальний матеріал, на думку педагога, є немовби щаблями драбини, якими дитина піднімається у засвоєнні культури, у формуванні вищих здібностей.

       М.Монтессорі визначила такі зони дидактично-розвивального матеріалу для роботи з дітьми:

       I. ЗОНА ВПРАВ ПРАКТИЧНОГО ЖИТТЯ: рамки-застібки; баночки для переливання води, баночки для пересипання; ножі, ножиці; шиття голкою, пришивання ґудзиків, шиття голкою по картону; мочалки, лійка, піпетка, ложка; серветки, носові хустинки.

       ІІ. ЗОНА СЕНСОРИКИ: різноманітні кубики; шумові та смакові коробочки; набори на вагу; скринька з кусочками тканини; кольорове доміно, мозаїка, набори ґудзиків, намисто різного кольору; зразки тканин, прищепки, скріпки.

       ІІІ. ЗОНА РОЗВИТКУ МОВИ ТА НАВЧАННЯ ПИСЬМА: букви – великі та малі, на позначення голосних та приголосних звуків; алфавіт; предметні картинки на кожну букву алфавіту; таблички для звукового аналізу слова; таця з манкою або мукою для письма букв; слова-малюнки з написами; картки з іменами дітей.

       IV. ЗОНА МАТЕМАТИКИ: цифри-шершавчики; математичні штанги; рожева башта; геометричний комод; конструктивні трикутники; парні-непарні числа; деканомічний квадрат; рахівниця; математичні сходи.

       V. КОСМІЧНА ЗОНА.

       У створенні підготовленого розвивального середовища та дидактичних матеріалів необхідно дотримуватися відомого принципу актуального і найближчого розвитку, який відбиває різницю між тим, що дитина здатна зробити сама, і тим, що вона робить з допомогою педагога. Кожна вправа з монтессорівським предметом має дві мети — пряму і непряму.Перша мета сприяє актуальному розвиткові дитини, друга слугує роботі на майбутнє.

          Педагог навчає дітей правильно й дбайливо користуватися кожним посібником, акуратно розкладаючи предмети на килимку або столику у певному порядку. Коли вправу закінчено, дитина збирає все і ставить на своє місце, щоб цим міг скористатися хтось інший. Кожен має право брати Монтессорі-матеріал за власним бажанням, без втручання будь-кого. Похвала або навіть усмішка вихователя можуть стримати дитину, змусити її відкласти те, з чим вона збиралася попрацювати.

       Показ правильного використання нового посібника називається презентацією, або основним уроком. Його мета не лише продемонструвати основні якості матеріалу і способи його використання, а й допомогти педагогові більше взнати про дитину та її внутрішній розвиток. Основне заняття дається лише на основі індивідуального підходу. Марія Монтессорі розглядала презентацію як набуття дітьми певного враження від контакту із зовнішнім світом. А щоб цей контакт був чіткий і зрозумілий, вчитель має ґрунтовно вивчити весь дидактичний матеріал і заздалегідь визначити спосіб подання вправи.

       Вимоги до основного заняття такі:
       -  простота «нічого, крім безумовної істини»;
       -  стислість «веди рахунок словам своїм»;
       -  об’єктивність «кинути промінь світла і піти своєю дорогою».

       Щоб не обмежувати свободу дитини, треба дотримуватись таких умов: не змушувати її виконувати показану вправу, якщо працює з матеріалом неправильно та не дорікати їй за це.

        Основним методом керівництва на уроці є спостереження, куди входять також свобода і самостійність дітей.

        Особливо привабливий один із найважливіших принципів педагогіки Монтессорі: «допоможи мені зробити це самому», який свідчить саме про те, що педагог або інший дорослий не вчить, а допомагає осягати навколишній світ.

       Справжній розвиток психічної природи дитини забезпечується і відповідає її внутрішній потребі. Саме повторення вправи дитиною очікує педагог. Після повторень вправи у її початковій формі настає ще один період – пошук нових способів використання посібника комбінуванням кількох взаємопов’язаних вправ або зіставленням його з реальним об’єктом. Така творча активність стає можливою завдяки внутрішньому розвитку дитини у поєднанні з можливостями, закладеними в задумі матеріалу.
        Переконавшись, що ідея засвоєна, педагог подає той самий матеріал, але вже наповнює його новим змістом. Це реалізується у формі індивідуальних занять, на яких закріплюються практичні навички і вводяться нові поняття. Заняття складається з трьох частин: встановлення педагогом зв’язку між предметом (або ознакою) і назвою: вказуючи на предмет (або ознаку), чітко вимовляючи назву; впізнання предмета за його назвою: з’ясовує чи дитина асоціює її із самим предметом, пропонує показати, подати чи покласти те, що педагог назвав; маючи певний словниковий запас і навчившись передавати узагальнені ідеї, дитина знаходить довкола себе реальні об’єкти, які відповідають їхнім новим знанням «небо — блакитне», «квітка гарно пахне», «лимон жовтий» тощо.

        Якщо дитина розвивається нормально, зазначала М.Монтессорі, ми можемо очікувати спонтанного вивчення всього, що її оточує. Вона відчуває величезну радість від свого відкриття, від успіхів свого ближнього. І розвиваючись кожен на свій лад, індивідуально, діти є індивідуалістами у вищому розумінні цього слова, у них дозріває бажання стати гідними членами свого колективу.